Історія факультету

Історія факультету

Факультет іноземної філології НПУ імені М. П. Драгоманова утворено в травні 1997 року на базі філологічного факультету. Викладачі факультету (понад 130; із них докторів наук, професорів та кандидатів наук, доцентів – майже 65%) не лише забезпечують підготовку висококваліфікованих фахівців – бакалаврів, спеціалістів, магістрів – за всіма спеціальностями, розвивають у своїх вихованців уміння критично мислити, прищеплюють високу культуру мови, а й досліджують актуальні проблеми української, російської та західноєвропейських мов.

Проте філологія в нашому університеті бере свій початок від часу його заснування, тобто з 1834 року, коли на базі університету Св. Володимира було засновано Педагогічний інститут. Тоді філологічний факультет перебував у складі філософського, і його професорсько-викладацький склад забезпечував навчально-виховний процес у новоствореному підрозділі. На цю обставину звертає увагу відомий історик ХІХ ст. М. Ф. Владимирський-Буданов у своїй фундаментальній праці “Історія імператорського університету Св. Володимира”. Він, зокрема, підкреслював, що “згідно із Статутом 1833 та 1842 рр. вихованці Педагогічного інституту повинні були користуватися теоретичними університетськими лекціями”. Крім того, у третій декаді листопада 1834 року спеціальним розпорядженням були призначені професори, яких зобов’язали надавати студентам освітні послуги для набуття вчительського фаху. “§ 68. Наблюдение за учебной частью приготовляеміх к Учительскому званию студентов возлагается на профессоров Российской словесности, Древней филологии, Философии и Чистой Математики. Независимо от преподавания в Университете, Профессоры сии обязаны заниматься по два часа в неделю с оными студентами ” (Фрагменти із проекту Статуту Університету Св. Володимира, який діяв до 1842 р. (ДАМК, ф. 16, оп. 465, сп. 1 “а”, арк. 8-8 зв.).

Отже, філологічні науки в Педагогічному інституті при університеті Св. Володимира викладалися з самого початку його заснування (1834 р.).

Так, на гуманітарному відділенні філософського факультету було відкрито кафедру російської словесності, яка з 1850 року стала кафедрою новоствореного історико-філологічного факультету. Протягом перших шести років кафедру російської словесності очолював М. О. Максимович. Саме від М. О. Максимовича бере свій початок Київська історико-філологічна школа.

На кафедрі російської словесності, яка згодом отримала назву кафедри російської мови та словесності, викладали професори М. Т. Костир, О. І. Сєлін, І. П. Хрущов, І. М. Жданов.

Майже одночасно з відкриттям Університету Св. Володимира та його педагогічного підрозділу почали свою роботу кафедри класичної філології (грецької словесності і римської словесності), діяльність яких пов’язана з іменами професора М. Ю. Якубовича і професора І. Я. Нейкірха.

Іноземні мови, які викладалися студентам Педагогічного інституту з першого року його заснування, спочатку вивчалися як загальноосвітні дисципліни. З 1834 року викладалися німецька та французька мови, а через кілька років було запроваджено для бажаючих викладання італійської (з 1838 року) і англійської (з 1843 року) мов. Німецька та французька мови були обов’язковими для всіх студентів історико-філологічного факультету.

У 1858 – 1859 академічному році Уряд Російської імперії вносить зміни в організацію підготовки вчителів і скасовує казеннокоштне інтернатне утримання студентів Педагогічного інституту. Передбачаючи подібну трансформацію, попечитель Київського навчального округу М. І. Пирогов ще до виходу постанови від 20 березня 1860 року “Про влаштування педагогічних курсів…” здійснює перетворення Педагогічного інституту у Вищі дворічні Педагогічні курси при Університеті Св. Володимира. Приймали на Курси лише тих, хто закінчив курс при Університеті, заняття проводили професори Університету Св. Володимира. У 1863 році Університетом Св. Володимира приймається новий Статут, відповідно до якого Вищі Педагогічні курси перетворюються в автономний навчальний заклад. Створюються Київські вищі педагогічні жіночі курси. Зрозуміло, що створений навчальний заклад успадкував і продовжив генетичну лінію Педагогічного інституту при Університеті Св. Володимира, проводив її у життя, спираючись на створені у ньому навчальні плани, використовував наукові та методичні розробки університетських викладачів. Багато викладацьких кадрів одночасно працювали як в Університеті, так і в новостворених вищих педагогічних закладах. Статути Університету Св. Володимира та Київських вищих педагогічних жіночих курсів, їх структура, навчально-методична документація, професорсько-викладацький склад документально підтверджують, що означені навчальні заклади були базовими для підготовки вчителів-словесників у місті Києві і в Київському навчальному окрузі в період 1834 – 1920 рр. Більше того, ці навчальні заклади фігурують серед інституцій, що у 1920 році утворили Київський інститут народної освіти імені М. П. Драгоманова.

Спочатку у складі КІНО було 2 факультети: шкільний і дошкільний. Шкільний факультет поділявся на 2 відділення: гуманітарне і природниче. Гуманітарне відділення об’єднувало 6 циклів: філософський, лінгвістичний, літературний, історичний, історії мистецтв, соціально-історичний. Філологічні кафедри очолювали: М. К. Грунський (кафедра історії російської мови), М.Я. Калинович (кафедра порівняльного мовознавства), М. Л. Гуницький (кафедра романо-германської філології), А. М. Лобода (кафедра історії російської мови).

Згодом учителів-філологів готував літературно-лінгвістичний відділ факультету професійної освіти ІНО. Ґрунтовні знання з мови і літератури прищеплювалися також на факультеті соціального виховання.

Лекції студентам читали такі відомі вчені, як віце-президент ВУАН С. О. Єфремов, професори М. К. Зеров, М. М. Марковський, П. П. Филипович (історія української літератури), С. В. Савченко (романо-германська філологія), А. М. Лобода (історія російської літератури), М. Я. Калинович, Є. К. Тимченко, М. К. Грунський (лінгвістичні дисципліни). Студенти-філологи слухали лекції академіка М. С. Грушевського, професорів О. П. Оглобліна (історія України), Г. П. Павлуцького (історія мистецтва).

З 1930 року факультет соціального виховання став самостійним інститутом. Першим деканом шкільного факультету в інституті соціального виховання був П. К. Волинський, згодом професор, заслужений працівник вищої школи Української РСР. З 1947 до 1976 рр. він очолював кафедру української літератури в КДПІ.

У 1933 р. мовно-літературний відділ став окремим факультетом. Кафедру російської літератури очолювали професори С. І. Родзевич, потім Є. І. Перлін.

На факультеті працював академік АН УРСР М. Я. Калинович, відомий фахівець із загального мовознавства, лексикографії, індіаністики, літературознавства; професори С. І. Маслов, О. А. Назаревський. З початку 30-х років лекційний курс психології філологам читав декан педагогічного факультету, вихованець нашого інституту, згодом академік АПН СРСР, проф. Г. С. Костюк, а курс педагогіки – проф. С. Х. Чавдаров. На кафедрі працювали також М. Ф. Даденков, Й. Б. Селіханович, доценти П. К. Волинський, Т. Ф. Бугайко та ін.

Випускники мовно-літературного відділу 30-х років стали не тільки вчителями, а й письменниками, як, скажімо, поет Андрій Малишко – лауреат Державних премій СРСР і Державних премій Української РСР ім. Т. Г. Шевченка, прозаїки Володимир Вільний, Олекса Гуреїв, Юрій Петров, критики Арон Тростянецький та Борис Буркатов.

Створена при факультеті літературна студія об’єднувала творчо обдаровану молодь. На її засіданнях юнаки і дівчата читали й обговорювали свої поезії, рецензії, критичні розвідки. Не раз виступали перед ними П. Тичина, В. Сосюра, А. Малишко, пам’ятними були зустрічі з О. Серафимовичем, А. Макаренком, М. Голодним, В. Катаєвим.

22 червня 1941 р. перервало навчання. Майже всі юнаки із студентської лави добровольцями пішли на фронт, дівчата – на спорудження оборонних об’єктів, до загонів медсестер.

Багато студентів і викладачів загинули, захищаючи Батьківщину. Факультет відновив свою роботу одразу після визволення Києва. Уже 10 листопада 1943 р. розпочалась реєстрація студентів і викладачів, а через два дні була їх перша нарада.

У липні наступного року відбувся перший в суворих умовах війни випуск. Невеликий, усього 10 чоловік. Та прибували з евакуації викладачі, студенти, факультет зростав і міцнів.

Наприкінці 1945 р. факультет організував першу після війни наукову конференцію з проблем філології, в якій узяли участь академіки О. І. Білецький, Л. А. Булаховський, член-кореспондент АН УРСР С. І. Маслов, доценти фахових кафедр. Одна з найбільших аудиторій була заповнена вщерть, стояли не лише в проходах, а й у коридорі. Довелося перенести засідання до актового залу. До знань, до науки потяг був величезний.

Деканами в цей час були доц. М. А. Жовтобрюх, ст. викладач Ю. О. Збанацький, доценти Ф. М. Поліщук, М. У. Походзило, Б. М. Кулик, Ф. Ф. Бугайко. З 1965 р. майже 15 років факультетом керував доцент кафедри російської та зарубіжної літератури А. К. Данилюк.

При всіх кафедрах стала функціонувати аспірантура. Невпинно зростав науковий рівень викладання, про що свідчить хоча б той факт, що в ці роки спецкурси вели член-кореспондент АН УРСР проф. Н. Є. Крутиков, проф. Д. В. Чалий.

Кафедра російської літератури, на чолі якої стояли доценти Д. М. Іофанов, Д. П. Шутенко, Л. М. Карлов, проф. І. Т. Крук, об’єднувала також і спеціалістів із зарубіжної літератури – Л. В. Рублевську, Ф. С. Гріма, М. Л. Сахарного. Кафедрою російської мови в різні роки завідували доценти О. Г. Кириченко, Б. П. Страхов, Б. М. Кулик, професори М. А. Жовтобрюх, М. Я. Брицин, М. М. Пилинський.

Аспірантуру кафедр філологічного факультету закінчили професори П. І. Орлик, І. Т. Крук (Київський педінститут), доценти М. С. Федорчук, М. С. Лисак (Донецький       університет), Л. Т. Пивоварський (Житомирський педінститут), М. М. Федірко (Херсонський педінститут), І. О. Голубенко (Київський педінститут), М. І. Рева (Луцький педінститут), М. Г. Чорнописький (Тернопільський педінститут), О. Г. Манченко (Сумський педінститут), старший науковий працівник інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, кандидат філологічних наук Н. О. Вишневський та ін.