Театр слова

Днём город как город,
И люди как люди вокруг,
Но вечер приходит,
И всё изменяется вдруг.

Антуан де Сент-Екзюпері писав: «Дорослі полюбляють цифри», і ось і ця аудиторія має свою назву «6 – 7». Перше число вказує на те, що вона знаходиться на шостому поверсі, а друге – що вона сьома по рахунку на тому ж поверху. Що її розрізняє серед інших аудиторій? Вона поєднує у собі по-сучасному обладнаний кабінет для навчання та затишну вітальню з величезною книжковою шафою та світильниками на стінах.

Що ж бачать з дня у день ці стіни? Безліч студентів та викладачів. Викладачі читають лекції, задають запитання, проводять тематичні роботи… Відмінники старанно відповідають, двієчники старанно списують, сірі мишки тихо сидять, хтось запізнюється, хтось дрімає, хтось задає викладачам хитромудрі запитання… З дня у день - лекції, практичні, семінари, заліки, державні екзамени, захисти магістерських робіт… Одні студенти йдуть у вирій дорослого життя, на зміну приходять інші…

Невже це все, що можуть розказати ці стіни? Ні, не все. Вони добре пам'ятають ті вечори, коли приходив Вечір-Чарівник, гасив усі лампи й запалював свічки, і у відблисках їхнього сяйва відмінники, двієчники, трієчники, сірі мишки, «завучки», а разом й з ними і викладачі, перетворювалися у поетів, гітаристів, скрипалів, співаків, акторів… І у багатьох виникало запитання: як це так сталося, що роки три ми ходили одними й тими ж коридорами й не знали, що нам подобається одна й та ж поезія, одні й ті ж пісні?! 

«Театр Слова»… Виникає запитання: який же це театр, якщо у ньому немає завіси, сцени, а актори не наносять на обличчя грим? Але ж не це головне у театрі. Театр оголює душі й відкриває у нас те прекрасне, що ми ховаємо за буденністю. А зародився він від СЛОВА, вимовленого ВГОЛОС слова, котре летіло з уст в уста, тихенько прокрадалося в одне серце, потім в інше - і зігрівало їх.

І неправда, що стіни мовчать. Зайде одного разу до них поет, і вони все йому розкажуть. І, можливо, народиться нова книга…

И новые люди 
В далёкой неведомой мгле, 
Когда нас не будет,
Нас будут играть на земле…

Леонід Дербєньов

Автор: Коваленко Марія (випускниця французького відділення 2012)