ЗНАЙОМСТВО З КИЇВСЬКОЮ ДАВНИНОЮ
В рамках проекту кафедри російської та зарубіжної літератури «ART-ПОРТАЛ» першокурсники Інституту іноземної філології розпочали знайомство з древнім Києвом. 1 листопада 2015 р. студенти 11п групи разом з куратором Т.А.Пахарєвою відвідали Кирилівську церкву і поділилися своїми враженнями про екскурсію, на якій відкрили для себе багато нового.
Храм, побудований в XII столітті князями династії Ольговичів в Дорогожичах (тоді це був форпост на кордоні Києва), служив їх родинною усипальницею. Кирилівка пам'ятає і князівські усобиці (ті самі, про які нарікає князь Святослав у «Слові о полку Ігоревім»), і Батия, що розграбував її в 1240 р, і кілька століть забуття і запустіння, доки в епоху бароко були зведені над нею нові куполи.
Але багато чого все ж вціліло: більше 800 кв. м фрескового розпису XII століття: і Стрітення з прекрасно збереженими фігурами Симеона, пророчиці Анни та Святого сімейства, і загадкові сюжети, серед яких, здається, навіть танцююча перед Іродом Соломія, і «візитна картка» храму – Ангел з Апокаліпсису, що звиває небо в сувій. І, звичайно, графіті того ж XII в., що доносять до нас живі слова парафіян, які піднімалися на цей пагорб за вісім століть до нас.
Усередині церкви збереглися сходи, що ведуть на хори, вузькі й круті, як підйом по уступах Чистилища у Данте. Коли піднімаєшся цими сходами, починаєш добре розуміти, як наші предки вчилися християнським чеснотам смирення і терпіння. Але за ці зусилля отримуєш царську нагороду – розкішний стінний розпис на хорах, виконаний М.Врубелем. Від фрески «Зішестя Святого Духа», що грала на сонці просто неземними фарбами, дійсно дух перехопило. А потім ми розглянули інші роботи великого художника, насамперед, чотири неповторні ікони на іконостасі. Можна лише уявити, як запам'ятовуються ці образи, виписані Врубелем: Анна Ахматова в 1965 р., майже через півстоліття після того, як була в Києві, згадувала «Богородицю з божевільними очима у Кирилівській церкві». Загалом, якщо одним словом визначити цей похід у Кирилівку, то це буде слово «незабутньо».
8 листопада знайомство з старожитностями продовжилося в Києво-Печерській лаврі. Екскурсія розпочалася з древньої надбрамної Троїцької церкви, перебування в якій, за переказом, очищає від всіх гріхів. Темний стінопис, що покриває стародавні камені (надбрамна церква – єдина з лаврських церков, яка уникнула руйнувань і зберегла у своїй основі кладку ХІІ століття), бароковий іконостас та влаштовані для старців дерев'яні крісла біля західної стіни – все це занурило в атмосферу автентичності стародавніх святинь. Цікаво було дізнатися, що будівельник цієї церкви – онук київського великого князя Святослава Ярославича Микола, який пішов у ченці, – був і засновником першої в Києві лікарні, побудованої тут само, на території Лаври.
На виставці ікон в одному з братських корпусів ми теж побачили багато цікавого та нового. Наприклад, ніхто з нас раніше не зустрічався з іконою, на якій Христос зображений в образі пелікана, що викльовує зі своїх грудей шматочки плоті та годує пташенят собою (символ жертовності Христа, що в іконографії супроводжується девізом: «Годую собою», додатково пояснює сенс причастя тілом Христовим ). Нарешті, коли дощ перейшов у зливу, ми дійшли до Ближніх печер і лише трохи змогли занурилися в їх підземне царство – дуже вже багато було вражень, і стало зрозуміло, що за один день Лавру не обійти. Будемо повертатися.